м. Одеса, 65079,
вул. Куликове Поле, 1, к. 424
 

Головам, скарбникам і головним бухгалтерам членських організацій профспілки.

 05.02.19


Які дні вважати вихідними

Статтею 67 Кодексу законів про працю України (КЗпП) визначено, що при п’ятиденному робочому тижні працівникам надається два вихідних дні на тиждень. Оскільки загальним вихідним днем є неділя, другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні визначають за графіком роботи установи і, як правило, він має надаватися підряд із загальним вихідним днем.

Які дні зараховують до святкових та неробочих

Святкові та неробочі дні визначено статтею 73 КЗпП. Окрім святкових днів, днями, робота у які не провадиться (неробочі дні), вважають релігійні свята: Різдво Христове, Пасху (Великдень) і Трійцю.

Зауважимо, що як неробочі зазначені дні встановлюють для всіх працівників, незалежно від їх віросповідання.

Згідно зі статтею 67 КЗпП, якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переносять на наступний після святкового або неробочого. З урахуванням цієї норми, якщо, наприклад, святковий день 8 Березня припадає на неділю, до роботи працівник має стати лише у вівторок. Понеділок у такому разі вважають вихідним днем. Цю норму потрібно мати на увазі насамперед під час святкування Пасхи (Великодня) та Трійці, які завжди припадають на неділю.                                                                                                           З метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів, а також раціонального використання робочого часу КМУ не пізніше ніж за три місяці до таких днів може рекомендувати керівникам установ перенести вихідні та робочі дні в порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено п’ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями. Для цього керівник установи не пізніше ніж за два місяці видає наказ (розпорядження) про перенесення вихідних і робочих днів в установі та погоджує його з органом первинної профспілкової організації.

Слід зазначити, що законодавством встановлено заборону на залучення до робіт у вихідні дні таких категорій працівників: - працівників, яким не виповнилося вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП); - вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП); - батьків, які виховують дітей без матері, зокрема у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі (ст. 1861 КЗпП); - опікунів чи піклувальників (ст. 1861 КЗпП).

Працівників до роботи у вихідний день залучають за письмовим наказом (розпорядженням) керівника установи. Щоб видати наказ про роботу у вихідний день, потрібно мати:

  • підставу, передбачену частиною другою статті 71 КЗпП;
  • згоду профспілкової організації або представника трудового колективу;
  • згоду сторін на вид компенсації за роботу у вихідний день;
  • згоду працівника виконувати доручену роботу, якщо виконання такої роботи не обумовлено трудовим договором, крім випадків тимчасового переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без згоди працівника.

У наказі про роботу або чергування у вихідний день обов’язково зазначають:

  • підставу залучення працівників до роботи;
  • прізвища, імена, по батькові і посади всіх працівників, які працюватимуть у цей день;
  • вид компенсації за роботу у вихідний день кожному працівнику.

Залучення до роботи у вихідні дні державних службовців передбачено статтею 56 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі — Закон № 889) і має певні особливості. Встановлено, зокрема, що з метою виконання невідкладних або непередбачуваних завдань державні службовці, для яких законом не передбачено обмежень щодо роботи, на підставі наказу (розпорядження) керівника державної служби, про який повідомляють виборний орган первинної профспілкової організації (за наявності), зобов’язані з’явитися на службу і працювати понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час. За роботу в зазначені дні (час) державним службовцям надають грошову компенсацію у розмірі та порядку, визначених законодавством про працю, або протягом місяця надають відповідні дні відпочинку за заявами державних службовців.

Тривалість роботи понад установлену норму тривалості робочого дня, а також у вихідні, святкові, неробочі дні та у нічний час не має перевищувати для кожного державного службовця чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік.

Зазначеною статтею Закону № 889 передбачено також категорії державних службовців, яких забороняється залучати до роботи понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час: це вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років. Жінок, які мають дітей віком від 3-х до 14-ти років або дитину-інваліда, можуть залучати до надурочних робіт лише за їхньою згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їхньою згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Як оплачують роботу у вихідні, святкові та неробочі дні

Відповідно до статті 72 КЗпП роботу у вихідні та святкові дні працівнику можуть компенсувати (за згодою сторін) наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі.

Статтею 107 КЗпП встановлено, що робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі:

1) відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку має становити не менше ніж сорок дві години  (із ст. 70 Кодексу законів про працю в Україні від 10.12.1971 № 322-VІІІ)

Водночас у роз’ясненні Мінпраці від 29.12.2009 № 853/13/84-09 наголошено, що, окрім подвійної оплати, працівнику, який працював у святковий (неробочий) день, за його бажанням може бути наданий інший день відпочинку, що не оплачується і є вихідним днем.

Оплата у подвійному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

Отже, у разі залучення до роботи працівника у вихідний день, який є загальним вихідним днем або визначеним за графіком роботи установи, працівник має право обирати або інший день відпочинку, або підвищену оплату за відпрацьовані години (зазначене обумовлюють у наказі про залучення працівника до роботи у вихідний день). Своє рішення працівник має погодити з керівником установи. Якщо працівник як компенсацію обере інший день відпочинку, то роботу у вихідний день йому потрібно буде оплатити в одинарному розмірі.      

Конституція України від 28.06.1996 (із змінами і доповненнями)

Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VІІ (із змінами і доповненнями)

Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII

Наказ Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу» від 19.04.2006 № 138



© 2019 Одеська обласна організація профспілки працівників державних установ України

м. Одеса, 65079,
 вул. Куликове Поле, 1, к. 424